Дорога до отчого дому

За своє свідоме життя багато сходила доріг. Та найкоротша та найрідніша – це дорога до рідного  дому, до того маленького клаптика землі, де народила мати, де ми, малі, були щасливі поруч з батьками, навіть не усвідомлюючи цього щастя. Летиш туди, бо там ходили рідна матінка, татусь. Там зустріла своє перше і єдине кохання. Там була щасливою, хоч це була така коротка мить. Коротка, але знакова, на все життя.

Батьків покликав Бог до себе більше двадцяти років тому. У селі, дуже далеко від батьківської оселі, залишився жити брат, рідний брат зі своєю родиною. І весь час, приїжджаючи у рідне село, йду поклонитися могилі батьків повз обістя брата.

Красень був у юності (та й зараз чоловік гарний!), багато дівчат сохло за ним. Та доля розпорядилася так, що побрався з сиротою, в якої трагічно (це був жах!) загинули батьки. Знаючи страшну долю цієї сиротини, не побоявся, женився. Все життя дбав для сім’ї, часто забуваючи про батьків і родину. Надбав, виростив і віддав у доросле життя двоє діток. Незабаром і старість стала підкрадатися, незабаром шестидесятиріччя, а він, вижатий, як лимон, поневіряючись на півночі Росії, став нікому не потрібний. Немає грошей, немає пенсії, немає засобів на існування.

І от згадався батьківський поріг. Поріг, де мати не скаже: «Не йди!» Де татусь, дізнавшись про це (а вони на небесах все бачать і чують), важко зітхне.

І його врятує батьківський поріг. Врятує від ненависті (дружина, як вовк) від злого слова, від поневірянь. А мене найбільше вражає одне: людська байдужість. І з боку дружини, і з боку дітей. Спробувала владнати, поговорити. Відсахнулася, наче від нечистої сили.

Чому її раніше не розгледів брат? І де подяка за те, що жив тільки свою сім’єю, не родиною, не батьками?! Оминав поріг сестринської хати і часто батьківської… А тепер прийдеться вклонитися:

 «Добрий день, отчий дім!

Добрий день матінка-земля, яка мене зростила!»

І почує відповідь синок:

«Ласкаво просимо до отчого порогу!»

04.08.2015

dlt_comment?

dlt_comment_hinweis